"Весільні фото Івано- Франківщини"

І знову ж таки хочу свій маленький розділ розпочати із знайомства з інформатором, адже цю дивовижну бабусю ніколи не забуду!  Важливим є те, що це була моя перша експедиція, я навіть не очікувала, що згодом я буду спілкуватись з такими відважними людьми і прекрасними людьми!

Отож, Катерина Круць, 1921 р. н., в минулому станична УПА – «Фіялка», яка брала активну участь у боротьбі національно підпілля на теренах Рогатинщини, лікувала поранених повстанців, заготовлювала для них продукти, не раз переховувалась у лісах і лише дивом уникнула арешту. Тут вона протягом радянського часу брала активну участь у діяльності підпільної греко-католицької церкви, долучалась до організації таємних богослужінь, десятки років була старшою сестрицею у місцевій церкві, дочекалась незалежної України. Попри непросту долю, вона також знає силу-силенну народних пісень, переказів, неймовірно цікаво оповідає про давні звичаї та обряди, особливості місцевого святкування весілля, Різдва та Великодня. А особливо мені сподобався матеріал, який розповіла пані Катерина щодо весілля, особливо про коровайний обряд, дуже за їй вдячна!

( Пані Катерина у своїй весільній вишітій сорочці)

+

  

                                  

                                  

 

"Вінкоплетини на Рогатинщині"

 Вступ.

Важливу роль серед усіх ритуалів українського весілля відігравав барвінковий обряд, який ще називають «вінкоплетини», «вінки». Здійснення цього обряду відбувалось напередодні весілля, це був так званий перехід молодої у новий етап сімейного життя. Тема є актуальною з огляду на важливу функції цього ритуалу, що розкриває пояснення до багатьох вірувань та звичаїв українців. Та перш ніж висвітлювати цю тему, слід взагалі визначити, що це за район, та яку територію він охоплює.

Отже, терени Рогатинщини це частина історико-етнографічного району під назвою Опілля,  що входить до складу Західного (Південно-Західного) історико-етнографічного регіону. У межах району розташовувались міста Золочів, Перемишляни, Рогатин, Львів, Бібрка, Миколаїв, Судова Вишня, Городок. Відомий польський етнолог Адам Фішер у своїй праці «Русини. Нарис етнографії Русі» зазначав, що в повітах Бобрецькому, Львівському, Рогатинському, Перемишлянському і в сусідній частині Поділля вздовж річки Серет проживають ополяни: «powiaty bobreski, lwowski, rohatynski, przemyślański i sąsiedną część Podola po Seret zamieszkuja Opolanie»^[1]. Отже, загалом Опілля охоплює територію північно-західної частини Подільської височини у межах Львівської, Івано-Франківської і центрального західного виступу Тернопільської областей. 

Розділ І
Символіка барвінкового обряду та її значення.
 

Первісне єднання людини з природою стало причиною виникнення великої кількості архетипних образів та символів на основі природних явищ, рослинного, тваринного світу. Саме в символах нерідко відбиваються народні традиції, звичаї, обряди, вірування тощо, а зрештою, і національні риси характеру, рівень національної свідомості^[2]. Символ трактується як «багатозначний предметний образ, який поєднує між собою різні плани відтворення дійсності на основі їх суттєвої спільності, спорідненості».^[3] Інші визначення теж переважно грунтуються на образності, умовності, та узагальненій сутності символічного явища: - «символ умовне позначення якогось предмета, поняття або явища».

Одним із основних атрибутів барвінкового обряду є вінок, символічне значення якого досить глибоке і неоднозначне, адже вінок це символ першого кохання, незайманості, безсмертя тощо. Варто прислухатися до думки  Євгена Юнацького, який зауважував: «Саме тому, щоб знати й розуміти історію культурного життя тої чи іншої нації, треба знати й розуміти ті символи, що вона їх уживає. З часом вони відміняються, набирають іншого значення, але в кожну відповідну добу і в кожної  відповідної нації вони мають цілком точне значення, не знаючи якого, не можна, як слід зрозуміти її творчого духу»^[4]. 

Саме рослинною символікою  пронизано  буквально  весь  простір весільної  обрядовості:  одяг , страви,  безпосередні обрядові  дії,  пісенний  фольклор. Людина передусім осмислює зовнішню форму, а вже потім надає осмисленим об’єктам значення символу, прагматичних особливостей тощо.  М. Костомаров наголошує, що «судячи по залишках нашої міфології в піснях, здається, мало у якого народу була така оживлена і осимволізована рослинна природа; дерева і трави часто говорять і між собою, і з птахами. І мають символічне застосування до людини»^[5].У символіці квітів підкреслюється їхній зв’язок з циклом життя і смерті. За уявленнями наших предків, «..душі померлих людей переселилися в рослини, дерева або тварини і перебували в безпосередній близькості до світу живих»^[6], тому й не дивно, що рослинна символіка займає відіграє надзвичайно важливу роль у здійсненні різноманітних обрядів. Крім значення символу, рослинам часто надавалися й надприродні властивості. Це передусім стосується лісового зела, бо все належне лісові для людини було таємничим^[7]. У весільній обрядовості різні видозміни, що відбувалися з барвінком (його саджання, вирощування, цвітіння, поління, топтання, рвання, плетіння тощо), відповідали різним епізодам весілля або любовних стосунків. Так, наприклад, саджання барвінку в багатьох піснях  –  це символічний ритуал приготування до шлюбу та наближення кохання, перевага любовних і шлюбних  стосунків. У деяких піснях мати нареченої (молодої), турбуючись про щастя доньки й видання її заміж, саджає барвінок і доглядає його, начебто плекає її майбутню долю: 

Рости, рости барвіночку,

Зятеві на віночок. 

В.  Жайворонок наводить  цілу  низку  стійких  символів-порівнянь: «рвати  барвінок  –  іти  на  побачення,  ночувати  в барвінку  –  ночувати  з  милим,  квітучий  барвінок –  освідчення  в  коханні  розквітлий  барвінок  –  щасливий  шлюб,  зів’ялий  барвінок  –  нещасливий шлюб». Схожі порівняння і наводить Б Грінченко: «Барвінок рвати — означаетъ часто идти на любовное свидані»^[8], про що співається і у пісні: 

Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати,

а вже ж наші вороженьки полягали спати.  

Щодо символічного значення барвінку висловлювався і Хв. Вовк, який писав, що вічнозелений барвінок, який« зостається свіжий навіть і під снігом, — це символ першого кохання та шлюбу. Тому-то на Україні його вживають для весільних вінків »^[9].

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками  вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Як ми бачимо, барвінок має неоднозначне символічне значення. Наприклад, за П. Чубинським барвінок разом із ягодами калини - символ незайманості. 

Про дівчину, що зганьбилася, казали: «Барвінчик свій потоптала»^[10], а ще співали, переважно в Західній Україні:

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,

Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.

Усі її товарочки будуть мати вінчик,

А у неї коло хати висохне барвінчик. 

Про те що барвінок є символом незайманості співається і у такій пісні: 

В вишневім садочку скопаю я грядочку,

Посію я васильок і хрещатий барвінок.

 Где ся взяв мій миленький,

 Пустив коня у барвінок,

 А сам пішов у васильок.

 Кінь барвінок витоптав,

А сам васильок вищипав. 

Відповідно, косити барвінок — давати волю прагненням лю­бощів: Запросила козаченька косити барвінок. 

— Коси, коси, козаче, низенько,

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься близенько.

Те ж саме означає, коли мовиться про «випасання коня» в барвінку^[11]. Адже кінь — це символ чоловічої статевої сили: 

З рубленої криниченьки води набирала.

 З дубового відеречка коня напувала.

 В зеленому барвіночку коня випасала.

Чи ж я тебе, козаченьку, та й причарувала? 

Із барвінком дівчина порівнювала тільки любого їй хлопця: «Ой ти, козаче, зелений барвінку, прийди до мене хоть у недільку»^[12]. Та й для парубка мила та дівчина, що у барвінковому вінку (нелю́ба ж ходить у вінку з глухої кропиви — такий її образ малюють веснянки). Він бажав їй зносити той вінок, не зсушити ні сонцем, ні вітром, доносити аж до весілля. Дівочі літа, сповнені чару перших почуттів, ще не отруєні гіркотою буднів, не раз згадуються після заміжжя: 

Та як прийду я до батенька в понеділок,

 Сидять мої розкошоньки, як барвінок. 

Окрім усіх перерахованих властивостей ця рослина є ще й лікарською. І не просто лікарською. Вона визнана як традиційною так і народною медициною. У різних місцевостях є свої народні назви: це і барвін, і барвін-зілля, і барвінець. Має ще такі специфічні назви: зеленики, могильник (могильниця), барвінець, барвін-зілля. Отже, варто сказати, барвінок невипадково є основним матеріалом для плетення весільного вінка, адже ця вічнозелена рослина не гине ні від холоду, ні від тепла та символізує перше  кохання, незайманість дівчини, цю рослину також і вважають талісманом від диявольської сили. 

Що ж до символіки вінка, варто сказати, що цей атрибут відігравав важливу роль не лише у весільній обрядовості. В Україні вінки мали  солярну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Івана Купала дівчата кидали вінки у річку, шоб дізнатися про свою долю, свого судженого. Також вінок відігравав важливу роль у зимовій календарній обрядовості, це так званий обжинковий вінок. Зі снопом, якого на Волині називали «коляда», мати виходила проводжати молодих, коли вони їхали до вінчання^[13].  Також вінок вважається оберегом від злих сил, подекуди на Волині, зокрема на Горохівщині, у Зелену суботу простежувався звичай, коли пастухи плели коровам вінки з барвінку. Робили так, «щоб вберегти свою скотину, бо вірили в існування нечистої сили». Наприклад, на Бойківщині пастухи прикрашали худібку вінками, сплетеними з польових квітів, супроводжуючи ці дії спеціальними обрядовими піснями — ладанками^[14]. Як бачимо символічного значення вінку надавали не лише під час весільних обрядодій.

Якщо говорити про барвінковий весільний вінок, насамперед це символ стану молодої, короткого, але радісного і святкового періоду в житті дівчини, після якого в неї настає зовсім інше життя –життя в чужому домі, разом з чужими людьми; тому такий вінок  –  це ще й символ розлуки з батьками, про що й співається у одній з пісень: 

Наробив мені, вінку, горя,

 Бо вже ж мене з моїм батеньком

На віки розлучено. 

Варто зазначити, що і барвінок і вінок символізували дівочу честь, не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов'язаних із вінком: загубити вінок - втратити дівочу честь; як у вінку - дуже гарно; вінчатонько - маленький вінок^[15]. Також про те що вінок символізував цнотливість молодої  свідчить і цитата з пісні: «Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила ?».

Вінки на весіллі були перш за все головним убором осіб жіночого роду. З цього приводу висловився О. Потебня, який відзначає: «Оскільки символізм є залишком глибокої давнини, натрапити на нього можна переважно там, де повільніше відбувається відмежування думки від мови і куди повільніше проникає нове.  Загалом думка чоловіка ширша,  рухливіша,  мінливіша з огляду на нові, об'єднані в ній стихії, ніж думка жінки, замкнутої в коло плинно-мінливого побуту, більш близької до природи і непорушного розмаїття явищ. Жінка-  переважно охоронниця обрядів і вірувань, давно заціпенілого і вже не зрозумілого язичництва»^[16]. Однак у деяких місцевостях барвінковий вінок сприймається як символ молодого, що засвідчує, зокрема, західноподільська весільна пісня: 

З чого ж ми будемо

князеві вінець плели?

Ой є в городі хрещатий барвінок,

З того ми будемо вінок плели. 

Як вже було зазначено, вінок одягала лише та дівчина, яка зберегла свою невинність, але якщо ж вона виявилась «нечесною» їй одягали хустину, цю традицію описує П. Мирний «Не одну матір, не одного батька на доччинному весіллі в хомутах через село водили». «Дівчина, що втратила вінка, зветься покритка, бо мусіла вже покривати своє волосся хусткою, як молодиця. Зветься ще й стрига, бо їй хлопці, за зраду, волосся остригали. Коли молода чесна, то молодий і бояри та дружки – всі пришивають собі червоні стрічки. Довгу червону стрічку чи рушника прив'язують до довгої тички, і з нею танцюють, коли йдуть від молодої до молодого. Танцює все село чи вся громада»^[17]. Отже, з боку жінки виразно домінує мотив підпорядкованості, підлеглості чоловікові, якому вона «віддає свій віночок», свою честь». З боку чоловіка спостережено мотиви номінації з активним спрямуванням, а саме: псування, втрати, знищення віночка^[18]. Якщо говорити про сплетені весільні вінки, тобто коли символіка вінка і барвінка вже поєднана, то вони символізують вірність, постійність, довготривалість шлюбу. Тому то одна з народних назв звучить барвінок весільний. У країнах Європи  існує навіть повір’я, що коли жінка і чоловік з’їдять разом листок барвінку, то це збудить у них палке кохання. Коротка щаслива мить, освячена барвінковим вінком, така дорога для молодої, що вона, як у пісні співається, хотіла б вінок «позолотити», щоб «довше походити». І як промовистий символ, як оберіг вірного кохання, доглядати за барвінком, пошановувати  його належало нсамперед  дівчині. Це найперший дівочий обов'язок. Зі сказаного, можна зрозуміти що цей атрибут був не лише прикрасою але і оберегом від злих сил, який використовували  дуже часто у сімейних обрядах. 

Молоду прикрашали вінком – на знак чистоти і незайманості, але разом з тим він означав і смерть попереднього життя та відродження нареченої в іншій якості. Раніше український віночок був у кожній хаті, його ставили на стіл, вішали на стіни, на килими.  Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Щодо барвінку, то по-перше, барвінок вічнозелений, символізує вічність, по-друге, він хрещатий, має форму хреста, що є сакральним. Можна сказати, що він освячує весілля.  

Отже, весільний вінок, незважаючи на свою схожість зі святковим, був дійсно універсальним знаком, який містив у собі значну кількість різноманітних символів, які несли як інформативне, так і магічне навантаження (від «лихого ока» та інших злих сил). Весільні українські вінки символізували щасливе й багате подружнє життя, також вважали що вінок є символом сонця, стану молодої, короткого але радісного періоду у житті дівчини. Вважалося, що чим рясніше прикрашено весільний вінок, тим кращим буде майбутнє молодих. Вінок насамперед плели для того, щоб отримати благословення предків: вважалося, що при виплітанні добрі духи приносять парі любов і порозуміння. Матері казали: «Благослови, Боже, весілля діждати, щоб вінок з барвінку доні закладати». Тож за допомогою віночків намагались захистити себе та випрошувати у Неба щастя-долю.

---

[1] Fischer A. Rusini. Zarys etnografji Rusi / A. Fischer. – Lwów; Warszawa; Kraków, 1928. – S. 9.
[2] Бидерман Г. Энциклопедия символов. / Пер. с немецкого. Общ. ред. и предисловие к русскому изданию доктора исторических наук профессора И. С. Свенцицкой. — М.: Республика, 1996.- С.6.
[3]Українська мова: енциклопедія / [ редкол. : В. М. Русанівський ( співголова), О. О. Тараненко ( співголова), М. П. Зяблюк та ін. ]. – К: Вид-во « Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с. [4]Борисенко В. Рослинна символіка у весільному обряді українців: традиції і сьогодення / В. Борисенко / / Етнічна історія народів Європи. - 2008. - Вип. 26. - С. 5–10
[5] Костомаров, М.І. Слов’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М. І. Костомаров. — Київ: Либідь, 1994. — С.229.
[6] Павлова О. П. Символи природи в сирітських весільних піснях Гомельщини / О.П. Павлова / / Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. – Вип. 10. – С. 200.[7]  Галайчук, Володимир Васильович. Лексичні одиниці мікросистеми «рослини» в українських фольклорних текстах [Рукопись] : автореферат дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / В. В. Галайчук ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - Львів, 2004. - 20 с. - Анот. укр. - Анот. рос. - Анот. англ. – С.10.
[8]Грінченко  Б. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. С. 29.[9] Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу / Хведір Вовк / / Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.236-237.
[10] Словник символів / [Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін.]; за заг. ред. О.І. Потапенка та М.К. Дмитренка. – К.: Редакція часопису «Народознавство», 1997. – 156 с.
 [11] Таланчук О. 100 найвідоміших образів української міфології / О. Таланчук, В. Завадська, О. Шалак, Є. Боженко ; За заг .ред.: О.Таланчук, Ю.Бедрика. – 2-ге вид.,випр.й доп. – Київ: Автограф; Орфей, 2007. – С. 368.                                                                                                                   [12]  Грінченко Б. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 29.
[13] Конопка В. Хліборобські мотиви в різдвяно-водохрещенському циклі свят на Бойківщині / В. Конопка / / Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. – Л.: Колір ПРО, 2012. – Кн. 2. – С. 595.
[14] Баглай М. Обрядові функції троїцької рослинності у волинян / М. Баглай / / Народознавчі зошити. - 2013. - №4. - С. 612.
[15] Словник символів/ [Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін.]; за заг. ред. О.І. Потапенка та М.К. Дмитренка. – К.: Редакція часопису «Народознавство», 1997. – 156 с.
[16]Телеуця В. В. Земна символіка у фольклорі Подунав'я / В. В. Телеуця / / Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - 2008. - Вип. 25. - С. 156-157.
[17] Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу: іст.-реліг. моногр. / Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). – Київ: Обереги, 1994. – С.216.
[18] Харлай О. В. Шлюбні номінанти крізь призму фітонімічного коду культури / О. В. Харлай / / Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. - 2011. - № 58. - С. 61.

 Розділ II

Приготування до вінкоплетин

Обряд вінкоплетин відзначався особливою ліричністю, адже символізував перехід нареченої  не тільки у жіноцтво, а й в іншу родину, розлуку з рідною домівкою, подругами. Здебільшого на теренах України барвінковий обряд структурно складався з таких етапів: вiдбiр учасників для вінкоплетин, урочистий збiр барвiнку, власне вiнкоплетини та гостина, що завершувала ритуал вінкоплетин.

У жителів Рогатинщини всі обряди передшлюбних дійств відбувалися синхронно в домівках молодих за участю весільних гостей кожної з сторін.  На досліджених теренах барвінок збирали у четвер, весілля у такому випадку відбувалось у суботу. Як засвідчує одна з інформаторок :« Колись давно, то я знаю шо давно, то починали весілля ше в четвер, а то я не пам’ятаю то, а вже за мене,  то вже як мало бути в суботу весілля, то  вже в четвер  йшли по барвінок дівчата »^[1] .Також було зазначено: «В четвер, бо в п’єтницю ніхто вінця не плете»^[2] .

Традиційний барвінковий обряд вимагав конкретних дійових осіб та учасників, які мали певні «весільні чини» та «ранги». Отже,  молода та її родина ретельно підходили до питання вибору осіб, які б брали участь у цьому ритуалі. На «вінок» («вінкоплетення») до молодої збиралась здебільше молодь, навіть та, яка не була запрошена на весілля. До участі виготовлення вінка запрошували також приятельок матері, родичок, сусідок. Звісно, під час цього обряду була головна особа яка керувала усім процесом плетення вінка. Тутешнє населення називало її «свахою». Жінка повинна була володіти майстерністю виплітання віночків, про цю традицію засвідчує і жителька села Княгиничі: «Шо плела вінець була, бо так всі не вміли, я сама плела вінці»^[3].

Зазвичай на все село такою майстринею була одна, дві жінки : «То така жінка, вміла плести, дівчата, хлопці сходилисі, помагали їй, вона шила вінець» ^[4]. Зрозуміло, що недостатньо було лише вміти плести вінок. Тому населення звертало увагу на те, щоб жінки були  щасливими в сiмейному життi. Також вони повинні були бути чесними господинями, жити з першим чоловіком. Про те, що розлучена жінка не могла плести вінки зафіксовано зокрема і на теренах Рогатинщини: «Все переважно казали шо, вдовиці не мали йти, вдовиці не можна було йти , нещаслива в шлюбі, а переважно , вони а добре сі жиют і їх брали »^[5] . Також варто сказати, що вінок не мала права плести вагітна жінка.

Пiсля приходу жiнок у дiм нареченої ропочинався наступний етап барвiнкового обряду – похiд по барвiнок. Зазвичай  йшли по барвінок молодіжною громадою з музикою, наприклад,  на Бойківщині йшли по барвінок молода з дружками та малим хлопцем, на Закарпатті — дружки молодого і молодої. На Середній Наддніпрянщині та у східних районах по барвінок йшла  молодь, яка виготовляла барвінковий вінок лише як прикрасу до короваю.

На теренах  Рогатинщини  барвінок йшли збирати діти з старшими парубками та дівчатами, мати молодої обов’язково відпроваджала весільну дружину, ось як описувала це дійство одна з інформаторок: «Приходят діти мама відпроваджає, кропе їх  водою свяченою вони йдуть всі з кошичками всі діточки і ше дві дружки йдут в ліс »^[6] .Якщо говорити про роль води у весільних обрядах, вона завжди була об`єднавчим чинником між земним і потойбічними світами ^[7]. Тому у багатьох ритуалах, , ми зустрічаємо традиції освячення водою молодої пари.

Для збирання барвiнку вiдводилися спецiальнi мiсця, зазвичай це був ліс, до якого часто ходидили пішки :«З барвінком ходили, отамка Васючин, там є ті лісок все сі ходило та і теперка туди ходят, а потому було весілля»^[8]. Пояснюється це тим, що люди вiрили в магiчнi сили землi. Тому там, де спочивали покiйники, всi рослини, зокрема i барвiнок, були аж нiяк непридатнi для використання в життi, отже i збiр барвiнку для весiльних вiнкiв засуджувався та не дозволявся. Йдучи до лісу «весільна дружина» могла співати пісень, у такому випадку все село знало, що найближчим часом у когось з молоді буде весілля. Ось так наприклад, описують жителі Рогатинщини цей святковий похід:« Йшли хлопці, з Помонєт йшли, співали, дають їм долю в кошик, коли сі йдут то горівка то вино, вже там рвут барвінок, роблят собі баль, та йдут і співают » ^[9]. У селі Васючин йдучи до лісу весільна дружина співала наприклад, ось таку пісню:

ВСТРІЛИЛИ ГАРМАТИ

Встрілили гармати

Дали панінкам знати

-Йдіть, панінки, в долину

По червону калину

По хрещатий барвіночок

Марусенці на віночок ^[10].

Нижче наведено ще одну з пісень, яку співали йдучи по барвінок:

 БУЛИ-СМО НА ЗАТІЛЮ

Були-смо на затілю

На зелененькім гіллю

Би-смо були не гукали

Були бу-смо заблукали

Бу-смо не гуділи

Були би нас вовки з`ли.

До гаю доходимо

Барвінок знаходимо

Зелений барвіночок

Марусенці на віночок ^[11].

За традицiєю, учасники святкового дійства обов’язково брали з собою кошик i калач, а подекуди i повiсмо. Брали з собою і ножиці, адже насправді барвінок могли стригти щоб не пошкодити коріння ^[12]. Якщо весілля відбулось взимку добиратись до лісу було звісно складніше, за свідченнями інформатора, цей процес відбувався так: «Йшли було то було в зимі. Були дуже сніги. Їхали по барвінок кіньма, їхали до віса, понаривали того барвінку тай так плели вінець. Були ше якісь котилки »^[13]. Траплялись випадки коли вінець плели і  без барвінку: «Каже збиралися в четвер на вінець, а то каже, який вінець дуже плели, барвінку не було,то була зима, мірта, хто мав во дома мірки, розмаляр кажуть, то той маярський довгий, квіточки до купи дівчєта сплітали, коліжанки прийшли, то во якась тьотка,  той тоже після того гостили тим сами бо кажу, то тоже не випікали і не висмажували»^[14].

У тих випадках коли у місцевості не було лісу, за барвінком відправлялись до садка, який знаходився біля дому. Зокрема це було властиво бойкам. У супроводі музик сваха та дружки йшли в садок, співаючи та несучи хліб з застромленим в його середину ножем та повішеним на ньому замком. Коли ж біля хати молодої як такого садка і не було, йшли до сусідів, у такому випадку брали з собою ще горілку і хліб. Привітавши піснею сад, запитували у нього, які він має рослини. Дружка рвав багато барвінку, і після цього делегація відходила, при цьому просячи сад, щоб він не жалував за зірваним барвінком, бо у нього залишається молода господиня, яка буде поливати нові паростки ^[15]. На досліджених теренах теж зафіксована традиція, коли вмілі господині вирощували барвінок у себе у домівках : «Ну в нас є такі хати, котрі мали барвінок, він ся розкорінює, тоди та жінка посадила барвінок, приноситьсякруглу бритванку, ставили на хустину, на барвінок, розєзуєсі горілки, солодкого того. Колись так не було, колись єно хліб, печений але хліб файний печений на молоці, масла давали »^[16]. Можна зробити припущення, що розстеляли хустинку та клали на неї хліб, для того щоб принести пожертву землі або ж квітці. Пiсля того, як барвiнку було заготовлено достатньо, молодь поверталася в дiм молодої, де у цей час відбувались приготування до весілля та вже чекали свахи, щоб плести вінок. Здебільшого молодої вдома ще не було, вона разом зі старшою дружкою продовжувала запрошувати родину на весілля.

Отже,  повертаючись назад з повними кошичками барвінку, молодь могла різними діями привертати увагу навколишнього оточення. Зокрема, на досліджених теренах зафіксовано звичай при поверненні додому нареченої по дорозі  роздавати трішки барвінку кожному зустрічному: « При поверненні з лісу вже приходят з барвінку і йдут попри дорогу, якшо є люди  чи хтось  молоді кожному дадуть паро барвінків, щоб на щастя їм було»^[17]. Також під час повернення молодь могла обсипати барвінок по дорозі : «Нуаякже, музиканти грали на переді, грали нам марша, а  до ліса йшли, а з ліса йшли барвінок кидали по всій дорозі з ліса гет аж під саму хату.^[18]

Цю традицію пояснювали таким чином: «Щоб знали хто сі жене»^[19], віднесем барвінок, там поворот на ліво, там Маруська, вона там сі віддає». Коли молодь прибувала, відбувалось урочисте внесення барвінку до хати, про що й вдалось зафіксувати на досліджених теренах, варто навести опис цього дійства: «Та було дівчєт багато, дівчєта засідали молоду, то як вінок плели, то як вже принесли діточки з ліса барвінок тоди мама виходила на двір, забирала тей барвінок і сипала їм по головах дай боже і ви то дочекали. І тоди співали як вже сідали за стіл». Для того щоб мати вийшла з дому  і зустріла парубків і дівчат співали таку пісню:

ВИЙДІТЬ, МАТІНКО, ДО НАС

Вийдіть, матінко, до нас,

Викупіть барвіночок в нас

Хрещатий барвіночок

Марусенці на віночок

Не вийдете купувати-

Понесемо продавати ^[20] .

Варто зазначити, що на Рогатинщині зафіксовано традицію святити барвінок, перед тим як плести віночок: «Була служба Божа, бралисте барвінок до церкви і священик по службій Божій,  як скінчилися  тоди посвятив барвінок, ну і вже з того барвінку шили вінець»^[21]. На жаль інформатори не зазначили, коли ж саме цей барвінок освячували.

На знак подяки за збір барвінку родина нареченої пригощала діточок, парубків та дівчат, цю традицію теж зафіксовано на Рогатинщині, ось один з описів :«Тей барвінок несли до хати також йдуть п’ять дівчат просили до хати там частували їх»^[22]. Також інформатори розповіли чим саме пригощали молодь: « Дівчєтам то давали сир на закусок, ковбаси не було єно сир»^[23]. Тобто, на знак подяки за збір барвінку не платили грошима а віддячували гостиною. Отже, ввійшовши до хати діти ставили кошики з барвінком на стіл,  сідали і  починали співати:

ОЙ ХОДИЛА МАРУСЕНЬКА ПО ЛІСУ

Ой ходила Марусенька по лісу

Тай збирала барвіночок по листку

Бідненькими рученьками збирала

Щоби свою головоньку прибрала^[24].

Приклад ще одної з пісень, яку виконували на початку барвінкового обряду:

Увійди батенько з комори

Де барвіночок складати?

У коморі на кілочок

Молоденьким на віночок^[25].

Після цього відбувалось благословення барвнку та розпочинались власне вінкоплетини, про які більш детально буде зазначено у наступному розділі.

---

[1]Архів ЛНУ. – Ф. Р-119. – Оп. 17. – Спр. 505-Е. – С.103.

[2]Там само. Арк.4.

[3] Там само. Арк.46.

[4] Там само. Арк.27.

[5] Там само. Арк.153.

[6] Архів ЛНУ. Там само Арк.109.

[7] Павлова О. П. Символи природи в сирітських весільних піснях Гомельщини / О.П. Павлова / / Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. – Вип. 10. – С. 205.

[8] Там само. Арк.72.

[9] Там само. Арк 4.

[10] Глушко М.  Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек. / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.122.

[11] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко. Я. Собашек. / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.122.

[12] Кондратович О. П. Коса ж моя шовковая : Дівоча коса в побуті, звичаях та обрядах поліщуків / О. П. Кондратович. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – С. 40.

[13] Там само. Арк.103.

[14].Там само. Арк.58.

[15] Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу / Хведір Вовк / / Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С. 239.

[16] Там само. Арк.126.

[17] Там само. Арк.109.

[18] Там само. Арк.19.

[19] Там само. Арк.20.

[20] Там само. Арк.20.

[21] Там само. Арк.152.

[22]Там само. Арк.103-104.

[23] Там само. Арк.16.

[24] Глушко М.  Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.123.

[25] Там само. Арк.20.

Розділ III 

Традиційні вінкоплетини на Рогатинщині

3. 1. Оздоблення весільного вінка та його викуп.

Як і все весільне дійство, плетіння вінка  не могло відбуватись без благословення старости, у дослідженому регіоні це відбувалось таким чином: Входять дівчата, сідають за стіл. Дружка ставить на стіл квіти на вінок, повісмо, стяжки, дріт, ножиці. Староста благословить барвінок, хрестить свяченою водою, використовуючи кропило: «Благословляю цей барвіночок Марусенці на віночок. Дай Боже дівчата, щоб ви дочекались тієї слави, що наша молода »^[1].

Зокрема у селі Васючині під час благословення барвінку співали:

БЛАГОСЛОВИ, БОЖЕ

-Благослови, Боже,(2)

Тай Божая Мати

Віночок ся ввивати.

Божая Мати мовить(2)

-Нехай вас Бог благословить

В щасливу годину

Веселити родиноньку!

Вiдтак починався наступний етап барвiнкового обряду – власне «шиття» вiнкiв. Оселю заповнювали родичі, сусіди (звичайно, жінки), щоб подивитись на процес виття вінка. Звичайно, охочих побачити цей цікавий і зворушливий обряд було багато, тому в кімнату всі вони не поміщались. Багатьом доводилось спостерігати з сіней або з двору під вікном. На дворі були й чоловіки, які приходили «до вінка», щоб поговорити, зустрітись з друзями тощо^[2].Взагалі сімейні прибували не як учасники весілля, а просто як спостерігачі. На дворі залишались також парубки, чекаючи дівчат. Всі дії плетільниць супроводжувалися піснями, в яких від імені дівчини прощалися із її «дівоцтвом» та дякували батькові та матері за добре виховання дитини, початок барвінкового обряду описували й так: «Тоди приходили на вечер, молода просила з дружкоу дівчєт, тоді приходили самі дівчєта і цілий за стіл дівчєт і сідали за стіл і так за столом співали»^[3] Спершу барвінок, що знаходився у кошиках висипали на стіл: «То так принесли той барвінок. А вже як то то, співали, нє староста приходив і кропив барвінок і тоді староста розложив той барвінок, дівчата сідали поза стіл і тоди співали Благослови Боже той вінок вінувати»^[4]. Весільна сваха, яка обов’язково сиділа у центрі за столом, готувала матеріали для виготовлення вінка. Молода вінка не плела, це заборонялося традицією. Ось як розпочиналось плетення вінка за словами одної з інформаторок: «Знаю на самий перед, барвіночок різали, ріже господиня і кидає, то ставили то солодке накраяне, аж тоди крає бритванку, а на другу хустину ріже барвінок, то  вже сі співає».

Під час вінкоплетин наприклад, у селі Долиняни, співали:

Пішла Ярина під дзвіниченьку

Склонила головоньку

Ріже барвінок собі на вінок

На свою головоньку

Прийшов до неї, батенько єї

Ти м ся збирає Яриноню

Сами ж знаєте, де м мня даєте

Шес ім’я ся питаєте

Що в дома маю то те даю (2 рази)

Доленьки те не вгадаю

О, воле з воболе, скриню з коморе

Подушки як з постелі

Воле з воболе, скриню з коморе

Вобрази як з під стелі.

Ще один варіант пісні, яку виконували інформатори:

А все с ми казав ,клений листоньку

Що не будеш падати

Я все с ми казав, рідний батеньку

Не будеш ми віддавати

Листячко паде, земленьку криє бо ти зиму чує

Батенько дає, та сам не знає

Шо за доленька буде^[5].

Варто також навести приклад, однієї з найвідоміших пісень, яку виконували під час плетення вінка на теренах Рогатинщини:

1.ДЕ ТИ Є БАРВІНОЧКУ.

Де ти є барвіночку?

В лісі в холодочку

В лісі при криниці

При студеній водиці

Водиця підходила

Молодая (називається ім’я молодої)

Вирізала барвіночок

Сама собі на віночок

Ой підходив хорунжий

Шапочку здіймив

Низенько ся поклонив

Тай пристав і сказав

Що зозуленька кувала

А то молода віночок

Плела і плакала.^[6]

Вінок згідно з традицією плететься із трьох листочків , у досліджуваному регіоні не вдалось зафіксувати хто ж перший мав право брати квітку барвінку, адже відомо, що у бойків  першим квітку брав староста, другу- батько, третю- мати. Кожен хто вплітав квітку у вінок, встромляв монету в розкраєний хліб. До вибору матеріалів для вінка свахи підходили дуже серйозно, відбирали кращі листки барвінку, щоб сплетені вiнки були гiдною окрасою молодої пари.

Плетення вінка відбувався таким чином: «Аво брали, дівчина мала дружбу, як хто, єдне мала два, єдне - єден, дружба мав дерти лика з липи, кори і тоди брали, дівчата сідали, ті листочки з барвінку відривали, три листочки і голкою пришивали до того лика і так шилисте,  потім в кінці вже зміряли на голову, ага, добре, тоди брали стручки, ленти, чіпали їх туда назад, а вінець вже був готовий і з квіточками зроблений, колись не було, колись робили, як вже прийшли старости, вистаростили ,тоди дівчина кликала додому, як навіть паперу не було, брали такі квитанції, як колись здавали збіжжя і такі робили квітки з того, були різнокольорові »^[7]. Як бачимо, важливу роль у процесі виготовлення вінка брали усі присутні учасники дійства і дівчата і парубки, основною ж була сваха, яка безпосередньо плела вінок  і керувала  усім процесом. Маємо ще один опис  барвінкового обряду з досліджених теренів: «Сидят дівчата, одна плете вінок а ті всі  подают листочки, подают там, листочки ті складают, вона  вінок такий плете тоді співают дуже гарно »^[8].  Під час «вінків» співали ще й таку пісню:

ВИЙСЯ,ВІНОЧКУ, ВИЙСЯ

-Вийся, віночку, вийся, (2)

Нікуди не погнися:

Ні в гору, ні в долину,

Ні в рожу, ні калину.

Вийся, віночку, вийся, (2)

Нікуди не погнися.

Підемо межи люди-

Наша славонька буде.

Вийся, віночку, гладко, (2)

Як червоненьке ябко.

Вийся, віночку, вийся,

Нікуди не погнися ^[9].

На  Рогатинщині вінки, як правило, плели із різноманітних квітів, залежно від пори їх цвітіння, але основним матеріалом для плетення вінка був барвінок, адже, насамперед вибирали вічнозелені рослини, які символізували довголіття, постійність і вірність, красу молодої, пору віддання. Крім цього використовували:  самшит, руту, розмарин, калину, лавр, мирт, виноградна лозу та інші^[10]. Щодо рути, варто сказати, що у слов’янських звичаях рута – дівоча рослина, вінок з якої репрезентує незайманість молодої: «вінок з рути (шлюбний вінок)» .В українській мові рута нерідко згадується поруч із м’ятою, утворюючи немовби одну рослину – руту-м’яту. М. Костомаров і М. Дикарєв визначають руту як символ незайманості та строгості поведінки^[11]. Зокрема зустрічаємо у весільних піснях, наприклад, дружок:

Вийте, дівоньки, собі й мені

Собі звийте з рути-м’яти,

Мені звийте з барвіночк.

Тобто символом незайманості виступав не лише барвінок. Про оздоблення весільного вінка інформатори зазначали й так: «Віночок плели, дуже гарний віночок був, бинди  всякі, хто хотів синьо-жовті, лєнточки, і віночок, а хто так, то кольорові, розові, всякі-всякі. І молодий приходив за молодою »^[12]. У досліджуваному регіоні про використання мірти для оздоблення віночка теж згадували, у тому випадку коли вінець плели без барвінку: «Каже збиралися в четвер на вінець, а то каже, який вінець дуже плели, барвінку не було, то була зима, мірта, хто мав во дома мірти »^[13]. Варто зазначити, що  на теренах Рогатинщини відрізнявся вінок для сироти, адже у її віночок вплітали голубі та білі квіти, про цю традицію зазначила одна із інформаторок: «А мій вінець був сумненький, єно білі і синяві квіточки і бинди бо тато помер молодий, я була по нім сирота »^[14]. Також, як вже було зазначено, у цій місцевості дівчина, яка виявилась нечесною не мала права одягати вінок, замість нього одягали хустину.

Також для оздоблення вінка використовували: деревій, звіробій, волошки, ромашки, мак. Щоб забезпечити молодим щасливе подружнє життя, достаток та охоронити від усього злого, до вінків вплітали вівсяне колосся та часник. При оздобленні віночка, використовували і повісмо: «Казала мама брали повісму, плели косичку з повісми,  перше то повісмо мусів нести до церкви посвятити, перед шлюбом зазвчай, тоді каже з того повісми плели косичку і вже тоди косичку завивали в якийсь там чи мирту, мотали ниточку та ставили той вінчик, та квіточки не були як тепер, то були з мочалки  такі квіточки, така була квіточка рожова, синька, жовтенька які там були, з мочалки, колись не було таких тоненьких, всьо було на мочалках, колись такого не було»^[15].

Коли вінок досягав потрібної довжини, його кінці зшивали докупи, щоб отримати корону. Тоді мати подавала почате старшій дружці або запрошеній плетениці. Дівчата ж, заспівуючи пісень (молода не співала, від її імені це робила дружка, вибирали кращі листочки й подавали їх плетениці. Старша дружка слідкувала, щоб у прикрасу не вплели поламану гілочку чи неякісне листя - таким могло стати і життя молодих. Нитки для завивання вінків попередньо намотувалися на круглий хліб, у якому з чотирьох боків робилися надрізи та вкладалися гроші – на достаток. Подекуди свашки використовували червоні вовняні нитки, щоб молодят не врекли, їх відмотували з хліба і приплітали косиці, завиваючи блискучий зелений джгут. Важливою складовою святкових і весільних вінків були стрічки, які ще називають «биндами», «лєнтами». Вони побутували на теренах України з найдавніших часів як знак, оберіг, символ зрілості дівчини. «Бинди» також були основним оздобленням вінка і на Рогатинщині. За допомогою різнокольорових стрічок дівчата прикрашали весь комплекс вбрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки чи вінка на потилиці^[16]. Яскраві однобарвні, візерунчасті шовкові стрічки були справжнім багатством дівчини, які оберігали дівоче волосся від чужих очей, вони мали бути не коротшими від кіс. На Рогатинщині після того як вінок вже був готовий дружка урочисто вносила стрічки і при цьому співалось:

ОЙ ТАМ З-ЗА ГОРИ, З-ЗА ВИСОКОЇ

Ой там з-за гори з-за високої

Три зорі ясненькії,

А з-за другої, ще й з-за вищої

Три сестри рідненькі.

А перша іде, барвіночок несе,

Барвіночок на віночок.

А друга іде, стрічечки несе

Віночок постонжити.

А третя іде, золото несе

Віночок золотити^[17].

На багатьох теренах України, зокрема й на Рогатинщині, саме Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності. Часом їх оздоблювали особливими знаками-візерунками, із закодованими побажаннями-приворотами. Так, на лівому кінці білої стрічки золотими нитками вишивали сонце, а на правому – срібними місяць. На досліджених теренах, зокрема у селі Васючин, вдалося записати пісню, яку співали  під час оздоблення вінка:

ТАМ ЗА ГОРОЮ ЖИТО З ТРАВОЮ

Там за горою жито з травою

Ой чи ти жаль, мамцю,

чи ти жаль за мною? (2)

Жаль мені, доню, серденько в’яне

Хто ж мене стареньку на старість догляне? (2)

Маю я сестру, рідного брата,

Аж тепер без мене сумненька хата. (2)

Сумненька хата, сумне подвір’я

Поки не скінчиться моє весілля. (2)

Де ж ті дружбоньки з китайочками

Заберіть подушки з вишиванками. (2)

Заберіть подушки з вишиванками

Щоя вишивала коло свої мами. (2)

Подушки з постелі, образи з-під стелі:

-Бувайте здорові, бувайте веселі. (2)

 Як ся подивлю на тую браму:

-Бувайте здорові, мої рідні мамо. (2)

Як ся подивлю на тую хату:

-Бувайте здорові, мої рідні тату. (2)

 Бувайте здорові , мої образи,

Що ся молила до вас по два рази. (2)

Бувайте здорові мої віконця,

Що я вас втирала рано до схід сонця. (2)

Бувайте здорові, мої пороги,

Що по вас ходили мої білі ноги. (2)

Як ся подивлю на тії лижки-

Бувайте здорові, мої товаришки. (2)

Грайте,  музики, грайте всі чотири-

Бувайте здорові, мої кавалєри. (2)

Грайте, музики, грайте на труби-

Та най мому серцю жалю не буде. (2)

Бувайте здорові, бувайте, бувайте,

Мене молоденьку та все споминайте. (2).    

 медом «золотили» вінок.

Варто звернути увагу на те, що вагітній жінці віночка не плели:« Вінка вона не мала, їй давали просто букет, туво вона собі почепила^[18]». Натомість про дівчину, що зберегла свою незайманість говорили: «Доносила віночка».Про те, що сплетені віночки могли давати приміряти маленьким дітям зафіксовано і на Рогатинщині: «Яка плела віночки, то все одягала на молоду і дівчат хто хотів і на дітей тих приміряли шоб вони потішилися» ^[19]. Віночок могли плести і для молодого але на досліджених територіях цієї традиції  не зафіксовано, хоча на інших теренах України, зокрема на Поділлі, «виття вінка» відбувалоcя і в домі молодого. Отже, на Рогатинщині для плетення та оздоблення вінка використовували: Барвінок, мед, мак, часник,  мірту, повісмо, бинди. Саме квіти виступали символами вінка, адже, для молодої, яка була сиротою у вінок вплітали білі і голубі квіти, також використовували і штучне оздоблення, це було зумовлено відсутністю матеріалу для плетення вінка. Після того, як віночок був виготовлений, відбувався викуп вінка.

На досліджених теренах коли віночок або ж вінки  були сплетені їх клали в посуд. Після цього вінок приходили викупляти: молодий, його батько, хорунжий та друзі нареченого, ось так цю процесію описує інформатор: «Та, молоду викупляв, а вінець тоже викупляв бо то старша жінка якась, котра вміла шити, швачка, ставилосі таріль, вона клала вінець на таріль і співали всіляке».

Наприклад, під час викупу співали:

Вийте матінко кленці

Будем вішати вінці

Підемо з ними межи люде

Наша славонька буде^[20].

---

[1] Глушко М.  Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.123.

[2] Гаврищук А. П. Подільське весілля на Дністрі (20-ті роки ХХ ст.) / А. П. Гаврищук / / Подільська старовина. Збірник наукових праць [Відп. ред. В. А. Косаківський]. – Вінниця: Вінницький обласний краєзнавчий музей, 1993. – С. 377–389.

[3]Там само. Арк.80.

[4]Там само. Арк.139.

[5] Там само. Арк. 126.

[6] Там само Арк.23.

[7] Там само Арк.152.

[8] Там само. Арк.117.

[9] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С. 123.

[10] Харлай О. В. Шлюбні номінанти крізь призму фітонімічного коду культури / О. В. Харлай / / Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. - 2011. - № 58. - С. 61.

[11] Галайчук В. Рослинна символіка в народних піснях: на польових матеріалах з Київського Полісся / В. Галайчук // Народознавчі Зошити. – Львів, 1996. – № 2. – С. 126.

[12] Там само. Арк.118.

[13] Там само. Арк.58.

[14] Там само. Арк.126.

[15] Там само. Арк.63.

[16] Бондаренко М. Колекція дівочих головних уборів у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» / М. Бондаренко / / Наукові записки з української історії. – 2012. – Вип. 31. – С. 151.

[17] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С. 125.

[18] Там само. Арк.91.

[19] Там само. Арк.112.

[20] Там само. Арк127.

 3.2. Почепини вінка. Завершення барвінкового обряду.

Наступним етапом барвінкового обряду були «почепини» вінка. На досліджених теренах цей ритуал називають також і обрядом «посаду». За давнім загальнослов’янським звичаєм, що символізує прощання нареченої з дівоцтвом, після вінкоплетин під спів ліричних пісень дружки розплітали їй косу і вдягали у весільне вбрання. Барвінковий вінок, за традицією клав молодій на голову її батько або молодший брат. Перед тим як молодій покласти на голову останній дівочий вінок проводили обряд його благословення. У багатьох регіонах основну у цьому обряді відігравав староста, який звертався до батька, матері, усіх родичів і близьких зі словами подяки, а ті під спів свашок по черзі підходили і цілували вінок, також з вінками могли танцювати. Якщо мати була вдовою вона не мала права доторкатись до барвінку, тоді її функцію виконувала хрещена мати або близька родичка. На Рогатинщині обряд «почепин» вінка відбувався таким чином:

Входила мати з круглим хлібом і ставила його на стіл. Жінка ставила вінок на хліб. Мама брала з хліба вінок, робила ним хрест над головою молодої і закладала вінок на голову молодій.: «Дай, Боже, дівчата, щоб ви дочекали того, що моя дитина »^[1]. Дівчата: «Дякуємо! Дай Боже! Молода падала мамі до ніг. При цьому співалось:

СЛАВА МАТІНЦІ, СЛАВА

Слава матінці, слава, (2)

Донька ся у вінок вбрала.

 Хоч по ночах ходила- (2)

Віночка не згубила.

Хоч по ночах гуляла – (2)

Такой ся вінок вбрала.

Молода знімала зі своєї голови вінок і закладала його кожній дівчині на голову, цілувала її і промовляла: « Дай Боже, щоб ти дочекала того, що я».

Під час «почепин» вінка, молода прощалася з батьками, родичами, рідною домівкою, усі присутні при цьому ритуалі співали:

ПОЗА ВОРОТА, ПОЗА НОВІЇ

Поза ворота, поза новії

Бистра річенька тече,

Понад нею ходить, понад нею

Молоденька Марусенька бродить.

За нив батенько по береженьку:

-Втонеш, Марусю, втонеш.

-Ой, воліла б я, (2)

Я в той Дунай тонути,

Ніж би мала ми )2)

Лиха доля обгорнути.

В той Дунай тону(2)

Тай на верха виплину,

За лиху долю йду, (2)

За мирний світ загину^[2]

Ось як обряд «посаду» описує інформатор: «Аво, як щили вінець, тай посадили вже на посад, брат розчесав косу, тоди староста перехрестив три рази вінок, перехрестив три рази молоду в  ім’я отця і сина, заложив молодій вінець тоди  всі співали чи свахи чи там дівчєта. І тоди , всяких пісень співали, і тоди вона, вже як їй заложили вінець, благословив староста, по першім разі, перехрестив молоду і родичів і вона сі поклони раз, тоди по першім разі є по другім разі »^[3].Для порівняння можна навести приклад як відбувався обряд «почепин» на Бойківщині: «Мама несе діжку, а тепер стільчик. Раніше діжку накривали кожухом вовною вверх. А зараз стільчик накривають чим-небудь. Ставлят його перед стіл. Молода сідає на нього лицем до свашок і розплітают коси. Перше староста почеше кінчик коси три рази і віддає гребінь татови або мамі, далі братови, сестрі і малим дітям. У коси заплетені гроші. Мале чеше напослідку, поки не дочешеся до грошей і забирає їх собі. Чешут косу, а свахи ладкают. Потім їй накладают вінок^[4]. Отже, на теренах Рогатинщини і Бойківщини можна простежити чимало спільного під час виконання цього обряду, відмінним ж  є сама мова і назви дійових осіб.

Після того як молодій «почепили» вінок на Рогатинщині співали:

ОЙ ЧИ СОНІНЬКО, ЧИ БОЛОНІНЬКО ПАЛАЄ

Ой чи сонінько, чи болонінько палає,

На Марусенці золотий вінок сяє,

А на неї сі її матінка ззирає. (2)

-Ой не ззирайся, моя матінко, на мене,

Не сходила я такого вінка, як в тебе.

Ой привіз мені мій Василенько зі Львова.

-Ой сходи його, моя Марусю, здорова. (2)^[5].

Після цього барвінкові вінки складали один на одного на білій хустині, розстеленій на тарілці, потім хустину зав’язували і залишали до наступного дня- першого дня весілля. У іншому випадку, молода після «почепин» відразу ж йшла запрошувати на весілля, щ і зафіксовано під час експедиції :«Було таке, шо  їй заложили, ходила ше в тім вінку просити на весілля»^[6]. Також інформатори зазначали, що після того як молода вже була у віночку її забирали до нареченого додому. Традицiйно барвiнковий обряд завершувала гостина, зі стола прибирали барвінок та вечеряли, що було своєрiдною подякою свахам за їхню роботу. На вінкоплетини готували дещо інші страви ніж на весілля, наприклад, як зазначає одна з інформаторів:« Готували капусту, таку робили як підливку з м’яса, але то була така густа. Капуста була з пшоном: чи така квашена, чи навіть солодка, чимось заквашували і помащена, і засипали пшоном. І ше таку робили, казали колись: «запрашка» - таку густу підливку з м’ясом. То давало сі коло вінка. Ну і давали ше якесь там м'ясо, горілка, хліб свій, солодке, о то таке давали. А вже на весіллі, то вже давали інакші страви. Вже була капуста тушена, м'ясо таке печене, тушене кусками, не було так як тепер, шо вудили м'ясо, а запікали люди такими кусками, така печеня була »^[7].

Після вечері, коли прибирали зі стола барвінок могли співати:

СТЕЛИСЯ, БАРВІНКУ, ВСЕ НИЖЧЕ- НИЗЕНЬКО

Стелися, барвінку, все нижче- низенько

Як то добре мати дівчину близенько. (2)

Стелися, барвінку, все вище по брамі,

Як то добре жити при рідненькій мамі. (2)

При рідненькій мамі снідання зраненько,

Коса розчесана, сорочка біленька. (2)

А при чужій мамі тре зрання вставати,

Коси не чесати, личка не вмивати. (2)

Віддала-с ми, мамо, далеко від себе,

Казала-с, що прийдеш за сім літ до мене. (2)

За сім літ не прийшла, бо життя скінчилось,

Ото єс ми, мамо, без води втопила. (2)

Втопила- с ми, мамо, в каламутній воді,

Ой плину я, плину та й виплисти годі. (2)

Як вже було сказано, свахам за роботу не платили, саме їжа була так званою оплатою за виконану роботу: «Та во дали випити, їсти».^[8] Свахи у свою ж чергу співали:

ДАЛИ-СТИ НАМ РОБОТУ

Дали-сти нам роботу,

Дайте нам охоту,

Дай же нам руки вмити,

Горівки ся напити.

Траплялись випадки, коли у хаті не було багато страв, тоді ж: Дівчєтам то давали сир на закусок, ковбаси не було єно сир».^[9] Варто зазначити, що страви з сиру готували на вінкоплетини не лише на Рогатинщині, наприклад на Слобожанщині молодь збиралася на вареники з сиром. Сир для обряду мати молодої запасала заздалегідь, а дружки під супровід весільних пісень не тільки виплітали вінок, але й ліпили вареники. По закінченні барвінкового обряду, вже коли відбулась гостина та було все прибрано на Рогатинщині співали:

А В ГАЙ ДОРІЖЕНЬКА

А в гай доріженька,

Йшла нею Марусенька,

Русу косу чесала

Тай на Дунай пускала.

-Пливи, косо, за водою,

Я ззаду за тобою,

Сядемо спочивати,

До батенька листи писати.

Най батенько знає,

За кого мене дає;

Розуму не навчивши

Межи люди пустивши.

Навчуть мене люди,

Добра славонька буде^[10].

Набували магічних властивостей і всі матеріали, з яких плели вінки. На жаль, на теренах Рогатинщини не вдалось зафіксувати інформації, що ж робили з матеріалами які не використали для створення вінка. Тому варто навести інші приклади. На Поліссі по завершенні праці дружки зібравши залишки матеріалів йшли з ними до найближчого перехрестя й висипали їх там і бігом повертались назад: котра першою добіжить, та й першою вийде заміж. Така дія подруг була спрямована на те, аби заручитись підтримкою предків у вирішенні їхньої особистої долі, адже перехрестя вважають сакральним місцем, де перетинаються дороги, де перетинається реальний і потойбічний світи ^[11]. Барвінок, що залишався після вінкоплетин, у закарпатських селах пускали за водою в місці злиття двох потоків, це являється символом  з’єднання двох людських доль.

Отже, на основі зібраного матеріалу варто сказати, що на теренах Рогатинщини існувало декілька варіантів, що ж відбувалось по завершенні барвінкового обряду. Згідно зі свідченнями інформаторів, які вже було зазначено, молода після «почепин» вінка йшла разом з дружками запрошувати на весілля. Також інформатори розповідали, що молода запрошувала на весілля безпосередньо під час самих вінкоплетин, тобто без віночка. Зафіксовано ще одну традицію: після того як молода вже була у віночку її забирали до нареченого додому.

Також поширеним  був звичай за яким звичаєм , барвінкові готові вінки складали один на одного на білій хустині, розстеленій на тарілці, потім хустину зав’язували і залишали до наступного дня- першого дня весілля. Барвінковий обряд відігравав надзвичайно важливе значення, але і не менш важлива роль належала сплетеному вінку під час усіх етапів передвесільної обрядовості і власне під час самого весілля, про що й буде зазначено в наступному розділі.

---

[1] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) /М. Глушко, Я. Собашек  / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С. 126.

[2]Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С. 126.

[3] Там само. Арк.154.

[4] Сокіл В. Бойківське весілля із села Довге на Дрогобиччині / В. Сокіл, Г. Сокіл // Народознавчі зошити. Серія філологічна. - 2014. - № 4. - С. 803.

[5] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.126.

[6]Архів ЛНУ.  Там само. Арк.27.

[7] Там само. Арк.50

[8] Там само . Арк.29.

[9] Там само. Арк.16.

[10] Глушко М. Опільське весілля (із записів у селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) / М. Глушко, Я. Собашек / / Міфологія і фольклор. - 2014. - № 3-4. – С.126.

[11] Кондратович О. П. Коса ж моя шовковая : Дівоча коса в побуті, звичаях та обрядах поліщуків / О. П. Кондратович. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – С.45.

Розділ IV 

Вінок — атрибут весільної обрядовості

Перш ніж говорити про використання вінка під час весільних обрядодій варто зазначити, з якою метою використовували барвінок, адже він був не лише основним матеріалом для виготовлення вінка. Отже, барвінок він був також основним елементом для оздоблення дому, одягу, їжі, весільного транспорту молодих. Якщо батьки хотіли, щоб діти їх побралися, то на свято великомучениці Катерини, що тримає в своїх руках дівочу долю, давали ще малим з'їсти по листочкові барвінку із одного стебла.

Не лише барвінком але і різноманітними квітами прикрашали одяг нареченого. Цей звичай існує в Україні з давніх-давен. Так, квіти або, навіть, невеличкі віночки кріпили до головного вбрання. Квітами прикрашали одяг свідка, батьків та запрошених гостей. Вінок зі штучних квітів та ниток нерідко одягали й на капелюх нареченому, оберігаючи його від зурочення. Отже весільний вінок, який був головним убором нареченої (а іноді й нареченого) в українському суспільстві виконував оберегову функцію.

Барвінком також прикрашали транспорт, на якому наречені відправлялись до церкви, цю традицію зафіксовано і на теренах Рогатинщини:«Аво або барвінком або чим-небудь, тим зіллю»^[1]. На Бойківщині, у кінці XIX ст. побутувала традиція вмивання молодих у весільний день відваром барвінку, що залишався від їх плетіння. Барвінку надавали великого значення, навіть розлючені молодиці могли крикнути в сварці одна одній: «Щоб твій барвінок хати не тримався!», «А твій щоб свиня потолочила!». Барвінок також використовували, як вже було зазначено і для оздоблення дому, його чіпляли навхрест над вікнами і над дверима. Цю традицію описує Й. Лозинський: «Аби дім молодого до весілля бив спосібний, замітают чисто, приберают в квіткі і май, а до вікон приліпляют барвінок»^[2].Знак хреста на весіллі це не тільки оберіг, благословення, а й знак єднання двох начал (чоловічої вертикалі та жіночої горизонталі), тому перед молодятами на бенкеті клали одну миску на двох і дві ложки навхрест^[3]. Цю традицію теж вдалось зафіксувати у досліджуваному регіоні : « Ну тоді як шили вінець то дівчата брали барвінок і по вікнах, по шибах робили тако такі кутники, так красно, навхрест такі трикутники по шибах були. Вінець, виплели вішали там де двері тоди як молоду вивезли за стола  в вечер, викупив вже молодий, дружки тоди цей вінець хватили, рвалисі, котра більше зірве»^[4]. На теренах Рогатинщини прикрашання дому барвінком пояснювали так: «Прикрашали дома барвінком, шоб знали шо в тій хаті весілля»^[5].

Коровайниці, тобто жінки, які брали участь в обряді випікан­ня весільного короваю, заквітчувалися вінками з барвінку. Це бу­ло своєрідним побажанням довгого та щасливого життя молодому подружжю^[6]. Барвінком прикрашали і самий коровай, ось як цю традицію описує інформатор: «Аво, плели віночок чи з  розмалів чи з мірти і там квіточки, а там на середину ше шось»^[7]. Для порівняння можна сказати, що і на Поліссі барвінком прикрашали коровай. Наприклад, калину клали гілочками по верху, а барвінок спершу сплітали вінком, а потім оперізували ним коровай, а також складали з обох рослин букети тощо. Обидві рослини поліщуки наділяли певною символікою: «Барвінок- для життя доброго, а калина – чесність^[8]».

Також ознакою чесності вважався і барвінок, вінок з якого після розподілу короваю заносили у хлів, шоб худоба велася. Готові вінки  вішали також на ворота молодої, це був знак того, що дівчина зберегла свою вірність: «Прикрашали,з барвінку плели вінець і в двері ставили і загортали, ставили браму і також вінець і було підписано запрошуємо на весілля!»^[9]. Барвінок також вважають символом радісної життєвої сили, та вічності. Його прикладали до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. На Рогатинщині зафіксовано звичай коли барвінок могли на весіллі ловити дівчата, які хотіли одружитись. «Плели вінець нареченій на голову, а брали з барвінку тако кидали шоби букет, тикали шо тоби »^[10].

Що ж до весільного вінка та його функцій, варто сказати, що молода пара надавала важливого значення вінку ще напередодні весілля, навіть тоді коли парубок і дівчина були ще навіть не посватані. Молоді дівчата завжди хотіли дізнатись про свою долю, про свого судженого.

Надзвичайно цікаві обряди, пов`язані з використанням вінків, відбувались на свято Івана Купала. За уявленнями українців, Купало було одним із дозволених періодів для ворожіння. Це зазначають усі дослідники: «Далі пускають вінки на воду і співають, залицяльно тримаючи руки в боки: «Віночка звивши на воду пущу.«Хто віночка пойме,той мене візьме»^[11].«Хто вінка дістане, той моїм стане» . Оповідає про це В. Скуратівський: «…Дівчата побігли до річки. У кожної на віночку горіла свічечка. Вони обережно опускали їх на воду. Плесо зарябіло безліччю вогнів. Створювалося враження, начебто річка спалахнула. Видовище було казкове» кожна дівчина пускала свій вінок на воду приспівуючи: «Поплинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою» (Київська область), і дивилася: якщо попливе – чекай щастя, якщо потоне, це віщувало розлуку з милим, куди приб’ється віночок, там на дівчину чекає доля.

Також ворожили на Андріївських вечорницях, за традицією, яка побутувала, старші жінки розкладали ритуальні предмети під глиняні миски в той час, коли дівчат не було в хаті. Після їхнього повернення з поля впускали по одній в хату і казали підняти одну з мисок. На Опіллі з-під миски можна було витягнути барвінковий віночок^[12], який пророкував відданиці швидке весілля, перстень — прихід старостів, нитки — чоловіка-ткача; ляльку — дівчина невдовзі стане покриткою, «тлумачок» (клуночок) — піде за прошеним хлібом «на вандер».

Отже, аналізуючи значення вінків під час ворожіння, впевнено можна провести їхню паралель з весільною обрядовістю, адже ворожіння безпосередньо стосувалось бажання неодруженої молоді створити сім`ю. Також можна сказати, що весільні віночки набували свого символічного значення ще до весілля, це і якраз яскраво виражено у традиціях календарної обрядовості.

Цікавим є те, що дівчата самі садили нев’янучі рослини, з яких потім робили весільні вінки, звідси і польський номінант, що означає з року в рік сіяти рослини, сидіти у дівках і марно чекати на сватів^[13]. Ще на передвесільному етапі, на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку. Можливо саме ця традиція згодом переросла в обмін між молодими обручками, адже у давнину  обручок як таких і не було, в окремих випадках молодий міг сам виготовити весільне колечко. І тут варто згадати свідчення інформатора з  досліджених теренів: «Колись кольцо чоловік мій робив з копійок, просто отаке заложив »^[14]. Згодом, коли вже пара була заручена переплетення двох барвінкових вінків, виготовлених на дівич-вечері, які вішали над молодятами за весільним столом, називалося «виплітанням долі» і символізувало, довічне переплетення доль наречених.

На теренах Рогатинщини молода у сплетеному віночку могла ходити запрошувати на весілля, але у тому випадку, коли вона виявилась «нечесною», вінка вона не могла мати, як зазначає інформатора: «Вінка вона не мала, їй давали просто букет, туво вона собі почепила»^[15].У дослідженому регіоні також вдалось зафіксувати два варіанти запрошення на весілля. У першому випадку, коли головний убір вже був виготовлений, відбувся обряд «почепин», після якого молода відразу з дружками йшла по селу запрошувати гостей. Як зазначає одна з інформаторів :«Було таке, шо  їй заложили, ходила ше в тім вінку просити на весілля »^[16]. Ось ще одне підтвердження зі слів інформатора: «Ну і молода як той вінець наділа то вона вже в тому вінці ходила цілий час і просила і до шлюбу в тім вінці весілля відбувалось»^[17].У іншому випадку молода запрошувала на весілля тоді ж коли відбувався барвінковий обряд, і згодом коли він завершувався вона поверталась додому: «Та, та, та, приходили кликати у вишитому були, молода вінець мала»^[18]. Усім молодим особам, які мали доручення запрошувати на весілля, тобто дружкам, давали на ознаку цієї місії вінок з квітів, що його вішали на руку. Також вінки, в яких запрошували на весілля, віддавали маленьким дівчаткам, а ті, в яких вінчались, зберігали. Тобто, можемо сказати, що було декілька вінків, але на жаль на досліджених теренах інформатори не зазначили цього. На Рогатинщині існувала традиція освячувати сплетені віночки і напередодні весілля: «В п’ятницю брали той вінок і йшли благословити до церкви»^[19]. Звісно, у день самого ж весілля молода у віночку йшла до шлюбу: «В суботу вжем йшла до шлюбу, до сповіді і вінець ксьондз мені кропив, а в суботу  вже як зложив мені в хаті вінець і йшлам до шлюбу до церкви»^[20].

У день весілля головний убір теж відігравав важливу роль у здійсненні обрядів, зокрема батьки нареченого й нареченої благословляли калачами з віночком дітей на щасливе подружнє життя. Потім, коли молодята збирались до шлюбу, барвінковий вінок нареченій чіпляла вінчальна мати, а нареченому – вінчальний батько. Вже після завершення одягання вінка дружка промовляла: «У нашого молодого і молодої є батько і мати»^[21]. Варто сказати, що ця традиція властива поліщукам. Таким чином ніби завершено акт пошлюблення: батьки молодої стали батьками й молодого. Під час цієї дії відбувалось своєрідне первісне вінчання, тобто освячення вінком-символом сонця. Виряджаючи молодих до церкви, і дружки і старший сват просили благословення у «матюнки» «до шлюбу ступати». Фраза повторювалась тричі, і вона дає нам підставу зробити висновок, що у давнину поняття вінчатись і брати шлюб дещо різнились між собою: вінчали шляхом накладання вінка спочатку в материнському домі, а шлюб брали в церкві. Згодом ці поняття злилися воєдино, але назва вінчання остаточно закріпилась за церковним обрядом.

На теренах Рогатинщини вдалось зафіксувати інформацію, яку ж роль відігравали вінки під час церемонії у церкві: «Треба було везти круглу бритванку ставити в церкві на престіл, ту де стоїт образ і хрест, люди ідуть цілювати, тоди ставили бритванку не престіл тоди на ту бритванку мій вінець, його букет, тоди ксєндз відправив службу Божу ранішню, тоди покропив вінець, тоди ми брали і йшли молоді  додому. А тоди ставили ше дві бритванці, ту при розі  Парастас за померлих»^[22]. Звісно весілля не могло обійтись без віри у забобони, зокрема це й було пов`язано з віночками, люди вiрили: якщо пiд час вiнчання вiнець спаде з голови одного з наречених, то не буде щастя в подружньому життi.

Наречених, що повернулися з церкви, вітали батьки й гості. У 30-ті роки ХХ ст. побутував звичай одягати вінок на зап’ястя поєднаних рук, що символізувало єднання і нерозривність цього союзу. Наприкінці весільного дійства вінок відігравав надзвичайно важливу роль. Щиро вірячи в магічні сили коси, вважаючи її своєрідним медіатором між її господинею і небом, та вінка, сподівалися шляхом обтанцьовування забезпечити щасливий шлюб також усім дівчатам і дівчаткам, присутнім на весіллі. З цією метою після танців зі сватами і свахами і свашками молода танцювала з незаміжніми представницями жіночої статі. Таким чином, молода, прощалась з дівуванням, своїми посестрами і водночас прагнула за допомогою цього магічного дійства посприяти, аби їхній власний шлюбний віночок не забарився на голові кожної із присутніх на весіллі. Отже, після того як оголошено обряд обтанцьовування всі дівчата ставали в коло, в середину якого заходила молода зі своєю парою та вінком у руках. Наречена надягала вінок на голову судженого і вони розпочинали танець, який  тривав недовго. Після цього молода знімала вінок з голови своєї пари. Вони кланялись один одному і наречений йшов до гурту весільних, а головна героїня з вінком у руках обходила дівоче коло, торкаючись кожної^[23].

Отже, наречена спочатку повінчала молодого, а потім обтанцювала, що ймовірно, мало символізувати прилучення його до її материнського роду. При цьому могли й прагнути досягти й іншої мети: посилити магію весільного вінка. У тих  же місцевостях, де вінок не перетанцьовували, дружкам віддавали стрічки. Вважалось, що за допомогою магічних предметів  –  вінка та стрічок –  можна швидше вийти заміж. Ввечері відбувалось посвячення молодої у заміжні жінки, під час цього весільний вінок знімали та одягали очіпок й намітки. В різних місцевостях воно мало різні назви: почепини, покриття, «роздягання» нареченої.

Звичай прикривати голову молодої існує в багатьох народів з давніх-давен. Спочатку це було покривало, потім його замінила фата. Покривало виконувало насамперед захисну функцію: а) захищало від заздрісних поглядів, що могли зурочити наречену; б) оберігало її від злих духів. Тому найперша фата в історії людства була з щільної, непрозорої тканини, повністю закривала обличчя нареченої не тільки від сторонніх очей, але й від закоханих очей майбутнього чоловіка. Соціальна функція фати визначала підлегле положення жінки стосовно чоловіка. З моменту народження дівчина знаходилася під заступництвом батька; виходячи заміж, одягаючи фату, вона нібито звільнялася від батьківської протекції, щоб повністю перейти під опіку чоловіка, який був зобов’язаний утримувати її та нести відповідальність за неї й майбутніх дітей^[24]. Зняття вінка з молодої символізувало , що вона вже не дівчина, а жінка. У деяких європейських народів існувало повір'я, що весільний вінок на наступний день після весілля потрібно зашити в подружнє ліжко - тоді сімейне життя буде щасливим, а відносини з «другою половинкою» - теплими і гармонійними. По закінченні свята весільні вінки ніколи не викидалися і зберігалися. Так, з часів впровадження християнства на наших землях по весіллі жінки прикрашали своїм вінком образ Богородиці. Його зашивали в подушку молодій^[25], клали в колиску дитині, доїли крізь нього молоко у хворої корови.

А вінок нареченого прибивався до дверей і слугував надійним оберегом від заздрісників та зурочення. Також побутувало повір’я, що прибиті на дверях віночки забезпечують всій родині здоров’я на цілий рік. Тож, вінки, позначені яскравим колоритом, та глибокими обрядово-обереговим змістом є неодмінною складовою усіх етапів весільної обрядовості, відіграючи на кожному з них важливу ритуальну і захисну роль.

За традицією вінок із барвінку наречена  повинна зберігати все життя, як і атрибути, пов’язані з його шиттям – листочки, які залишилися, голку, нитку. Згідно з традиціями, молода, яка зберігає віночок протягом усього буде завжди молодо виглядати. Про те, що вінок зберігали протягом усього життя зазначали також інформатори: «Вінець довго стояв на стриху, то вже роки, я відаваласям скоро^[26].Тобто, жителі Рогатинщини теж вірили в магічну силу вінка і дотримувались різноманітних звичаїв, щоб його не загубити, не продати і зберігати до кінця життя. Часто вінок зберігали для того, щоб згодом як сімейну реліквію, можна передати дітям чи онукам для того, щоб вони теж змогли побудувати щасливу сім'ю. Також вірили, якщо квіти у весільному вінку довго не в'януть, це знак того, що в сім'ї буде багато дітей.

Найбільш виразно оберегова семантика весільного вінка проявляється на Гуцульщині, де він виконував функцію поєднання людини з надприродним світом. Мабуть, тому наречена-гуцулка не знімала вінок, сплетений у барвінковий день, до самого шлюбу, навіть спала в ньому, вважаючи оберегом.

Отже, вінку надавали важливого значення навіть ще тоді, коли пара не була створена, тобто під час різноманітних обрядів ворожіння, коли дівчата прагнули дізнатись про свою долю, тобто символічного значення вінок набував ще напередодні весілля, доказом цього також є і використання цього атрибуту і під час сватання та заручин.Звісно основним передвесільним ритуалом, під час якого власне і виготовляли весільний вінок був барвінковий обряд. Надзвичайно важливу роль відігравав вінок не лише  під час весілля, про що й було зазначено, але й протягом усього життя, про що свідчать самі ж інформатори.

---

[1] Там само. Арк.51.

[2] Лозинський Й. І. Українське весілля / Й. І. Лозинський.- Київ : Наукова думка, 1992. – С. 57.

[3] Небесна З. Трансформація сучасного весільного обряду українців на Бойківщині / З. Небесна / / Етнічна історія народів Європи. - 2009. - Вип. 29. - С. 55.

[4] Там само. Арк.129.

[5] Там само. Арк.112.

[6]  Таланчук О. 100 найвідоміших образів української міфології [Текст] / О. Таланчук, В. Завадська, О. Шалак, Є. Боженко ; За заг.ред.: О.Таланчук, Ю.Бедрика. — 2-ге вид.,випр.й доп. — К. : Автограф; Орфей, 2007. — С. 368.

[7] Там само. Арк.107.

[8] Несен І. Весільний ритуал Середнього Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ-­ХХ ст.) [Текст] / І. Несен / / Вісник Львівського університету. Серія історична. ­ Львів, 2008. ­ Вип. 43. ­С.272.

^[9] Там само. Арк.145.

[10] Там само. Арк. 47.

[11] Пенькова О. Традиція купальського вінкоплетення в Україні: історія та трансформація в другій половині ХХ ст. / О. Пенькова, С. Бойко / / Нові сторінки історії Донбасу. – 2013. – Кн. 22. – С. 261.

[12] Серебрякова О. Обрядова символіка ритуальних предметів в мантичних практиках українців / О. Серебрякова / / Народознавчі зошити. - 2013. - № 4. - С. 618.

[13] Харлай О. В. Шлюбні номінанти крізь призму фітонімічного коду культури / О. В. Харлай / / Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. - 2011. - № 58. - С. 62.

[14] Там само .Арк.136.

[15] Там само. Арк.91.

[16] Там само. Арк.27.

[17] Там само. Арк.53.

[18] Там само.Арк.33.

[19] Там само.Арк.140.

[20] Там само.Арк.19.

[21] Кондратович О. П. Коса ж моя шовковая : Дівоча коса в побуті, звичаях та обрядах поліщуків / О. П. Кондратович. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – С.75.

[22] Там само. Арк.126.

[23] Кондратович О. П. Коса ж моя шовковая : Дівоча коса в побуті, звичаях та обрядах поліщуків / О. П. Кондратович. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – С.91.

[24] Бугайова В. О. Весільне вбрання: історія і сучасність / В. Бугайова / / Вісник Харк. держ. академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. – 2010. – № 1. – С. 8.

[25] Пономар Л. Знакова функція одягу в обрядовій культурі українців середини XX - початку XXI століття: прояви локальних традицій (за матеріалами експедицій) / Л. Пономар / / Народна творчість та етнологія. - 2015. - № 1. - С. 34.

[26] Там само.  Арк.8.

---